  |
|
про Глиняни
[4]
статті та події про Глиняни
|
| Інші [4] |
|
Історія міста
[17]
Історія Глинян: історичні факти та події
|
Наше опитування
Нове на сайті
Пошук
Погода в Глинянах| Головна » Статті » про Глиняни |
| Місто Глиняни уперше згадується в документах аж у 1379 р. Ця згадка є випадковою і зовсім не вказує на початок розвитку міста. Так, археологічні знахідки вказують на існування великого поселення у часах Київської Русі та Руського королівства – у XII-XIII ст. Непрямою вказівкою на синхронне існування Глинян разом зі Львовом є назва одного з головних шляхів, що проходив через Львів – Глинянський гостинець. Причому стара траса гостинця Глинянського фіксується документами з XVI ст. На місці сучасної вул. Лисенка, і, очевидно, виникла вона у часи, коли центр міста був на місці сучасного Підзамча, тобто до заснування нового Львова у 2-й половині ХІІІ ст. Глиняни лежали на трасі важливого міжнародного шляху, що поєднував між собою Краків і Київ. У межах Львівщини на ньому виникли ще в найдавніші часи такі міста, як Мостиська, Судова Вишня, Городок, Львів, Глиняни. Таке доволі щільне розташування міст по трасі було зумовлене специфікою доволі важких умов пересування шляхами. Міста виникали здебільшого у місцях переправ через водні перешкоди, де водночас можна було і безпечно зупинитись на ніч подорожнім. Глиняни одним з перших серед міст Руського королівства отримали Маґдебурзьке право. Дозвіл Петрові Шіделю на заснування міста на німецькому праві надав староста львівської землі Іван Тарновський 12 травня 1397 р. Привілей підтверджений королем Владиславом Ягайлом. Наділення місту Маґдебурзького права означало виокремлення його із загальної адміністративної системи держави і підпорядкування безпосередньо королівській адміністрації. Водночас містові надавалось 100 франконських ланів земельних угідь (для порівняння, стільки ж землі надавалось Львову за привілеєм з 1368 р.). Для забезпечення війта з них надавалось 6 ланів, міського пароха – 2 лани. Однак до ХVІ ст. глинянським міщанам вдалось загосподарувати лише 25-28 % з наданих ста ланів. Згідно з дослідженнями С. Кравцова, композиція регулярного плану будувалась із застосуванням хелмінської землемірної системи, що базувалась на лікті довжиною 57,6 см. 45 таких ліктів становили землемірний шнур, яким вимірювалися габарити центральної торгової площі та навколишніх кварталів. У напрямі зі сходу на захід площа вимірювалась п’ятьма шнурами (225 ліктів = бл. 130 м), що становили великий розмір – стаю, у меридіальному напрямі ширина площі виносила 2 шнури (90 ліктів = бл. 52 м). На поздовжній осі композиції щодо площі розташовані дві християнські святині: на сході – костел, на заході – церква св. Миколая . Питання виникнення у маґдебурзькому місті церкви доволі делікатне. Згідно з приписами Маґдебурзького права в католицько-християнському місті не могло бути храмів інаковірців і “схизматиків”, якими вважались на той час представники візантійсько-християнської церкви. Тим часом, у новозаснованому маґдебурзькому місті уже мешкали українці, і, можливо, євреї, як це виникає з формулювання у локаційному привілеї: “З великодушністю звертаємось також до недовірки і схизматиків...”. Тому перша згадка про руського священика Константина за 1415 р. ще не вказує на місцерозташування церкви. Вона могла навіть швидше знаходитись на передмісті, аніж у межах маґдебурзького міста. У 1562 р. розглядається питання про старшинство серед двох церков – Миколаївської у місті та Успенської на передмісті. На той час на обох церквах єдиним парохом був о. Іван, якому і було надано привілей, згідно з яким долішня церква Успення Пресвятої Богородиці підпорядковувалась як дочірня до церкви св. Миколая. Знову ж ці факти жодною мірою не прояснюють, котра з церков виникла раніше. Новозасновані маґдебурзькі міста, як правило, розплановувались на вільних територіях, поруч із уже існуючими поселеннями. Якщо у локаційному привілеї згадано “схизматиків”, то найімовірніше вони продовжували мешкати на території, що була заселена перед тим, але перейшла у ранг передмістя нового міського центру. У цьому випадку мешканці нового центру, що стали становими міщанами могли збудувати другу церкву – св. Миколая  , уже в межах оборонних укріплень і через деякий час, використовуючи свою станову приналежність, добитись підпорядкування підміської церкви – міській. Оскільки парох був на той час один на дві церкви, то така подія мала відбутись без особливих ускладнень. Така побудова логічна, але вимагає ще документальної перевірки.У візитації з 1763 р., що її склав о. Микола Шадурський, описано церкви у Глинянах та названо дати їх спорудження. Найдавніше збудованою, у 1632 р. названо головну міську церкву – св. Миколая. Передміська церква Богоявленська датується 1737 р., долішня міська Успення Богородиці – 1749 р. Міська церква уже тоді перебувала в поганому стані і була невдовзі розібрана у 1786 р., а її парафію перенесено до церкви Успіння разом із посвятою св. Миколаю. Церква підлягала ремонтові у 1818 р. Церкву св. Миколая відбудовано на тому ж місці у 1894 р, після чого долішній церкві повернуто давню посвяту. Варто піднести здогад, що недоладно складений іконостас Успенської церкви первісно знаходився у Миколаївській церкві та був перенесений на теперішнє місце у часі її розбірки. З опису церкви 1804 р. відомо, що раніше біля неї стояла дзвіниця “на підвалинах і восьми стовпах дубових під ґонтовим дахом у доброму стані”. До нашого часу дзвіниця не дійшла. Замість неї у 1930-х рр. церква Успення Пресвятої Богородиці перебувала в незадовільному стані. 12 червня 1936 р. інженер Владислав Заморський провів детальні дослідження пам’ятки архітектури церкви Успення, підтвердивши її пам’яткову вартість та відзначивши аварійний технічний стан. На Святий Вечір 1936 р. в церкві самовідновився надприродним способом запрестольний образ “Розп’яття Ісуса Христа”. Самовідновлення образу засвідчили дві духовні комісії, які прибули у Глиняни після звернення настоятеля храму о. Володимира Левицького. Відомості про відновлений образ були передані до Риму. Святіший Отець Папа Пій XI коронував образ “Розп’яття” і надав церкві право проведення відпустів у свята Вознесіння Христового, Пресвятої Євхаристії, Різдва Івана Хрестителя, Успення Пресвятої Богородиці і Воздвиження Чесного Хреста. Згодом, митрополит Андрей Шептицький надав церкві право проведення 12-ти відпустів до року. Церква Успіння Пресвятої Богородиці тризубна, однобанна. Центральна нава має форму “пом’якшеного” квадрата. Четвертик нави переходить у восьмерик через кутаси. Восьмерик завершується високою банею, яку вінчає високий світловий ліхтар з маківкою. Вівтар має гранчасту форму. Баню, восьмерик та всі дахи церкви зашили бляхою у 1900 р. При перебудовах до церкви прибудовано до бабинця рівноширокий прямокутний об’єм та прямокутну ризницю до вівтарного зрубу. Змінено форму піддашя, що первісно опускався дещо нижче. За матеріалами досліджень церкви Іваном Могитичем запропоновано відносну періодизацію будівельних етапів. Першим з них була двозрубна схема: нава і вівтар. Баня була покрита ґонтам прямо по зрубу. Первісно піддашя опиралось на випусти зрубу. Між піддашям і дахом містилось віконце для освітлення вівтаря. На другому етапі до нави прибудовано прямокутний бабинець і церква стала тридільною. Барокова м’яка форма бані з перехватом та глухим ліхтарем надали силуетові храму більш вишуканої форми. Сучасного вигляду церква набула внаслідок добудови до бабинця прямокутного рівноширокого з існуючим бабинцем об’єму та прямокутної ризниці, прибудованої до південної стіни вівтаря. Водночас спрощено форму піддашшя. Щодо питання встановлення дат побудови І. Могитич вважає, що названа дата 1749 р. є одним із етапів об’ємно-просторового розвитку церкви, що розвивалась від дводільної схеми, через добудову бабинця та наступну перебудову з добудуванням ризниці і продовженням бабинця. Названа дата може, зокрема, вказувати побудову бані сучасної форми, що її одягнуто на наметовий зруб. У 2002 р. працівниками інституту “Укрзахідпроектреставрація” проведено попереднє обстеження та обміри церкви (арх. І. Могитич, В. Рогозов, Г. Паночко). Мистецтвознавець Х. Харчук складала історичну довідку. Церква має значні зміни первісної архітектури, що знизили її художньо-естетичну вартість. Це і загальні пропозиції, змінені пізніми добудовами, заміна ґонтового покриття на бляшане, зміна форми піддашшя тощо. Дерев’яна церковна архітектура України належить до самобутніх і визначних явищ світової культури. На сьогоднішній день, попри значні втрати, на етнічних українських землях збереглось понад три тисячі дерев’яних церков. Проте, автентичний, первісний вигляд зберегли лише одиниці. Через економічні труднощі держава не може надати підтримки для збереження видатних творів української архітектури і мистецтва, перебудовують і “прикрашають” їх, керуючись власним смаком та модою на сучасні матеріали. Сьогодні робляться перші кроки, щоб феномен української дерев’яної церковної архітектури був внесений під охорону UNESCO як визначний культурний здобуток людської цивілізації. Це дасть можливість повернути давнім церквам первинний вигляд, привернути до них увагу поціновувачів старовини з усього світу.  Церква Успіння Богородиці у Глинянах належить до найвиразніших і добре збережених пам’яток народного дерев’яного зодчества. Завдяки свідомій позиції громади і священиків вдалось уникнути незворотніх змін у вигляді храму, зберегти унікальні твори мистецтва. На черзі повноцінні архітектурні дослідження, вивчення художніх творів, що збереглись у церкві, повернення пам’ятці первозданного архітектурного вигляду, що дозволить включити її до числа об’єктів міжнародного туристичного відвідування. | |
| Категорія: про Глиняни | Додав: hlynyany (15.08.2008) | |
| Переглядів: 6771 | Коментарі: 34 | Рейтинг: 5.0/2 | |
| Всього коментарів: 2 | |||
| |||
Головна
Символіка міста
Історія міста
Каталог статей
Фотографії
Транспорт
Гостьова книга
Блог
Зворотній звязок
