Після першого розбору Польщі, в 1772 р. Галичина, в тому і Глиняни, перейшла під владу Австрії. Хоч Австрія була значно краще розвинена економічно, ніж Польща, Відень не дбав про розбудову новонабутої провінції. В новій політичній ситуації значення Глинян, як адміністративного, оборонного й господарського осередку, ще більше занепадає. Шлях із Львова на схід, колись так важливий, тепер, при відкритій довгій границі Галичини від півночі та північного сходу, не являє вже вартості; при новій воєнній техніці не потрібними стають оборонні вали. Коли ж у періоді прокладання битих шляхів, а потім і залізниць, в Галичині вирішували в першу чергу стратегічні моменти, то Глиняни опинились поза системою важливіших шляхів, що мало вирішальний вплив на припинення розвитку міста. За 148 років австрійської адміністрації в Галичині місто майже не змінилось.

Посеред міста були жидівські крамниці, на передмістях селились міщани. Вони обробляли землю, сіяли коноплі, з волокна яких ткачі робили полотно, а з насіння били олію в місцевих оліярнях, яких було в XIX ст. 9. Вони обслуговували і сусідні села. Зате в місті тоді спивали людей аж 18 шинків і коршем. Тільки в 1862 р. була відкрита так вана «тривіальна» (звичайна) школа, в якій навчались 107 дітей.

Такий застій Глинян мав, однак, і добрі сторони, бо завдяки йому український елемент зберігся і затримався в абсолютній більшості у відношенні напливового, чужонаціонального елементу, українці становили більшість і в магістраті (міській управі), а українська мова залишилася тут урядова.

Австрійський уряд, закріпившись у Галичині, видав громадський закон і виборчу ординацію, на підставі якої місто мало право вибирати 12 членів ради, посадника (бурмістра) та його заступника, які й творили міську управу. Пізніше, вже в 1896 р., австрійський уряд видав новий громадський закон, який відносився до 131 середнього розміру міста Галичини, в тому і до Глинян.

Рівночасно з виданням громадського закону, видано й виборчу «ординацію»-розпорядження, на підставі якої місто мало право вибирати 36 радних, а з-поміж них одного бурмістра (посадника) і його заступника. Вибирати радного мав право той із мужчин, хто перебував у громаді принаймні 6 місяців, мав 24 роки віку і платив якийсь податок. Без огляду на податок, мали право голосу й особи, котрі мали академічний ступінь та жили тут щонайменше півроку. Вибраними на радних могли бути особи, які жили в громаді 6 місяців, платили бодай один податок і закінчили 30 літ життя. Без огляду на сплату податку, могли бути вибрані також особи з академічною освітою.

Підготова до виборів відбувалася так: спершу складали список, хронологічно відносно висоти плаченого податку - від найвищої до найнижчої суми, підсумовану цифру ділили на три і вихідна квота становила так зване «виборче коло». Увесь список ділили на 3 виборчі кола. Кожне коло вибирало по 12 радних. У першому колі голосувало тільки кілька осіб: власник фільварку, на підставі виплачуваної третьої частини податку, місцеві священики, адвокати і лікарі (державні урядовці не мали права голосувати). Кілька тих виборців мали обов'язок вибрати 12 радних. Тому що в громаді не було досить римо-католиків - вибирали в першому колі, крім 4-5 поляків, 7-8 українців, зглядно старорусинів, які тримали при потребі з українцями. Друге коло, на одну третю частину податків, становили жиди. Вони вибирали собі 12 радних, а решту всі міщани і малі ремісники, які належали до третього кола й також вибирали 12 радних. Так разом обирано 36 радних у Глинянах. Після вибору ради, на другий чи третій день найстарший віком член ради скликав усіх радних, щоб вибрати бурмістра (посадника) і його заступника.

Перші вибори до громадської ради на основі нововиданого закону відбулись у Глинянах в 1896 р., коли вибрано бурмістром Андрія Балтаровича, а заступниками Івана Білоруського і Шульгу. Час, на який обирали раду, бурмістра і заступників, тривав 6 літ і називався «періодом виборчим». Після 6-ти років відбувався новий вибір ради, посадника і заступників. На чергових виборах посадника Андрія Балтаровича переобрали знову, але заступники змінились. У році 1910 були вибрані: посадник Андрій Балтарович, заступником громади загальної - Михайло Кулицький, а заступником громади християнської – Михайло Тимняк.

Треба підкреслити, що в громаді Глинян були дві громадські ради, а саме: рада громади загальної і рада християнської громади. Загальна громадська рада міста Глинян була найвищою установою міста. Вона відповідала за зміни меж громади, закуп ґрунтів чи лісів, будову більших будинків, прокладання нових доріг, шляхів та хідників, приймання урядовців, ухвалювання бюджету і накладання податків на місцевих громадян.

Християнська громадська рада складалася з членів ради загальної, за винятком жидів. Члени християнської ради вибирали між: собою посадника і його заступника. В принципі вибирали того посадника, який був вибраний до загальної ради; заступника добирали окремого від загальної ради.

Громад, що мали подвійні ради, було у всій Галичині лише 4-5. Того роду установи постали на основі «сервітутів», себто маєткових володінь (ліси, орні поля, пасовиська і т. п.), які свого часу польські королі або державні уряди дарували мешканцям даної місцевості, з метою піднесення господарського розвитку, застерігаючи при тому, що дарованим майном можуть користуватись виключно християни. Той звичай залишився до новіших часів, і тому в місцевостях, де були сервітути, була й християнська рада. До обов'язків християнської ради належали: відповідне господарювання християнським майном, імовірне придбання землі чи лісу, розбудова каменоломні, спорудження цегельні й бетонярні. Всі ті обов'язки християнська рада виконувала через посадника і приділених йому урядовців.

Обов'язки бурмістра в загальній раді були: кожного місяця скликати засідання загальної ради, передавати раді господарські проекти, виконувати постанови ради, наглядати за порядком в місті, виконувати поручення староства і повітового виділу.

Незалежно від ради загальної і ради християнської, була в Глинянах ще одна рада - жидівський «Кагал». Це була чисто жидівська установа, яка складалася з 12 радних і рабіна. Кагал мав право вибирати і усувати рабіна, секретаря й урядовця, який складав метрики («метрикаль фірер»). Кагал мав право при потребі накладати податки на місцевих жидів. Рабін мав обов'язок доглядати над різнею, щоб м'ясо, приготоване для жидів, було кошерне. За відсутности рабіна, різник не міг зарізати худоби, якщо хотів, щоб м'ясо було кошерне (дорожче на ринку).

Варто нагадати, що Глиняни мали ще одну установу, мало кому відому – «Цех». Це була організація, існуюча з давніх-давен у кожному місті, що піклувалася ремісничим доростем. Організація цеху складалася з голови і чотирьох братів-столових. Кожного року перевибирано або затверджувано тих самих. Виборцями були ремісники кожного фаху. Хлопець, який хотів навчитись якогось ремесла, умовлявся з ремісником відносно часу навчання та висоти оплати, і про таку умову повідомляли цех. У випадку непорозуміння між учнем і ремісником, справу вирішував цех. Закінчивши науку, «термінатор» одержував посвідку з цеху («визвулку»), яку підтверджували громадський уряд і староство. Власник такої посвідки ставав кваліфікованим ремісником і мав право працювати у ремісника, як челядник, або відчинити власний верстат праці. В давнину водився такий звичай, що молодий ремісник, одержавши «визвулку», впродовж одного року мандрував з міста до міста, і в кожному місті мусів працювати по кілька днів, щоб набратись практичного життя. Цехи були зобов'язані подавати такому мандрівникові допомогу, підшукуючи помешкання і при потребі - працю. Але в останніх десятиліттях таку практику занехаяли.

Загальна громада міста Глинян була небагата: крім поверхового дому, в якому містились громадський уряд, станиця поліції та було помешкання для урядовця, і крім будинку для вогневої сторожі та протипожежного приладдя - не мала жодного майна. Зате християнська громада мала мільйонове майно, а саме: в громаді Словіта 470 га. лісу, в Запусті і Копані 550 га. Лісу, на ниві Скітня близько 100 га. орної землі та ще до 500 га. Пасовиська: крім того каменоломні в Словіті, Цегельню на Скіні, бетонярню і 3 чималі господарські будинки в місті.