Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 26.09.2017, 05:00
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Глиняни на карті України

hl3

Категорії розділу

про Глиняни [4]
статті та події про Глиняни
Інші [4]
Історія міста [17]
Історія Глинян: історичні факти та події

Анекдот

  Наше опитування

Чи були Ви у Глинянах
Всього відповідей: 248

Тільки українська!

Статистика




Яндекс цитирования

Форма входу

  Нове на сайті

Випадкове фото

  Пошук

Підкажи нам ...

Якщо у Вас є пропозиції щодо розміщення нових розділів чи доповнення існуючих, обов'язково напишіть про це у розділі Зворотній зв'язок.

  Погода в Глинянах

Каталог статей

Головна » Статті » Історія міста

Населення Глинян і суспільні відносини
Перед Першою світовою війною, в 1911 р., за офіційними списками Львівської греко-католицької Митрополичої Єпархії, у Глинянах жили 4835 осіб, з того було греко-католиків і 3142 (65%), римо-като-ликів 555 (10%) і жидів — 1142 (25%). Серед населення не було жодних агресивних виступів одних проти других. Іноді траплялись непорозуміння між так зв. москво¬філами і українцями, та й то лише під час виборів.
Загально беручи, місто мало суто український характтер, тим більше, що в магістраті все провадилось у мові й письмі, по-українськи (єдина місцевість у всій колиш¬ній Галичині, що зберегла цей привілей). Як міщани, так і жиди говорили по-українському.
Українці вели перед в кожній ділянці життя. Місто мало три церкви - дві мурованих, та одну дерев'яну, що мала понад 300 літ. Саме в ній сталося чудо (відновився образ), про що розповідь далі. Був також римо-католицькій костел, жиди мали свою божницю. Крім того, у Глинянах була захоронка СС. Служебниць і українська народна чотириклясна школа. Поляки мали свою школу - Т-во Школи Людовей, а жиди так зв. «Барона Гірша».
З українських культурних установ діяли філія «Просвіти», читальня «Просвіти» і аматорський гурток, який часто давав вистави та концерти. Товариство «Народний Дім» лише розбудовувалось і ще не проявляло жодної діяльности. Була також читальня «ім. Качковського», яку підтримував колишній царох-москвофіл о. Филимон Решетилович.
Найважнішою установою в Глинянах був «Україн-банк» - Задаткове Т-во, який завдяки солідній праці приєднав багато членів з усієї околиці. Мали Глиняни ще аж 10 малих жидівських банків, які жили з членів, котрим солідний банк не хотів позичати. Було в Глиня¬нах ще й 15 шинків, де пропало багато добра - важкої людської праці.
Міський повітовий суд складався з трьох суддів, на¬чальника суду і трьох урядовців. Податковий уряд мав чотирьох урядовців, евіденційний -. двох і поштовий також двох. Були ще комісаріат скарбу і станиця дер¬жавної жандармерії. Місто мало трьох лікарів: укра¬їнця, поляка й жида, та трьох адвокатів — двох жидів і одного українця, д-ра Михайла Конюшецького, який дише в 1911 р. відкрив адвокатську канцелярію. Був також; нотар і його помічник.
Життя мешканців Глинян пливло звичайним руслом, без особливих потрясені». Влітку шкільна молодь з'їздилась на вакації, і тоді рух у місті пожвавлювавсь. Сту¬денти із дириґентом-студентом Іваном Сенютою органі¬зували хор, і вечорами співали народні пісні простонеба. На Богослуженнях також співав студентський хор. По¬літичними справами як у місті, так і на провінції займались бурмістр Андрій Балтарович та урядовець Україн-банку Іван Ярема, який одночасно був головою філії «Просвіти». Тому, що Українбанк був солідною устано¬вою і його- членами були майже всі мешканці околичних сіл, не тільки Перемишлянськото, а й інших сусідніх повітів, вибори до порламенту, сойму, чи повітової ради з допомогою А. Балтаровича та Івана Яреми виходили на користь українській справі. Фонди на виборчі ви¬датки кандидати на послів одержували в формі позики від Українбанку, а потім їх повертали.
У червні 1914 року українські організації Львова зор¬ганізували здвиг Соколів і Січовиків з усієї Галичини на 28 червня. Глинянці прибули у Львів під проводом Ва¬силя Цьоня. Розпочавсь величавий з'їзд, і раптом вістка про вбивство в Сараєві. У Львові виникло загальне замішання, вулицями міста рушив маніфестаційний похід з портретом цісаря Франца Йосифа І; люди співали, австро-угорський гімн. Всі при¬дорожні вікна не гасли того вечора до пізньої ночі. Ба¬гато осіб, особливо жінок, плакали і жаліли цісаря, мов¬ляв, він проти власної волі змушений оголосити війну.
Другого дня до Глинян прибув урядовець із староства в Перемишлянах, і наказав відчинити зберігану в ма¬гістраті скриню, розпечатати заховані там мобілізаційні папери і розліпити їх на мурах міста. У мобілізаційних паперах було сказано про проголошення війни Росії, про повну мобілізацію, про обов'язок негайно реєструватись на військову службу воєннозобов'язаним та про кари порушників військових наказів. Молоді річники мали прибути до своїх військових команд, старші річники - до місцевої команди жандармерії.
Мобілізовані кидали щоденну працю і збирались у похід. Жінки, матері і діти, знайомі і родичі з плачем та сльозами проводжали військовиків, прощаючись на довгі місяці, роки, а може й назавжди. Намагались потішати себе, що війна не потриває довше, як півроку, і мобілізо¬вані повернуться щасливо додому ...
Комендантом станиці жандармерії був тоді Швебель (жид). Він реєстрував старші змобілізовані річники («ляндштурмівців»), яких прийшло до 40 осіб.
Староство в Перемишлянах наказало зачинити чи¬тальню ім. Качков«ького в Глинянах, членів заарешту¬вати і відставити до концентраційного табору в Лінці, Австрія. Командант глинянської жандармерії, маючи 40 «ляндштуршвцїв», хотів показати, що у них багато праці. Він посилав їх вишукувати москвофілів у Глинянах і в околичних селах та відставляв їх до концентра¬ційного табору в Лінці. Той час був дуже небезпечний для українців, бо вистачало показати пальцем на невин¬ну особу й назвати москвофілом, як чоловіка негайно заарештували. Українці зазнавали годі переслідувань і терпінь. Поляки, як і деякі жиди, раділи з недолі укра¬їнців, а тим часом ми послали на війну свій молодий цвіт, старших брала імперія до концентраційних таборів, а залишенців вішано на придорожних вербах... Неза¬лежно від цього, на мурах міста щоденно з'являлись нові заклики, щоб мешканці міста постачали для війська молодих коней, рогату худобу, зерно, пашу і т. п. З болем серця люди віддавали все, боячись ярлика «москвофіл».
Через два-три тижні після оголошення мобілізації, маршували через Глиняни австрійські війська на схід, себто на фронт. Ішла велика частина: попереду маршу¬вали піхотинці, потім кіннота, далі гарматники-каноніри, які тягли за собою кулемети, гармати малого й великого калібру, понтони та різне воєнне знаряддя. Натовп із захопленням приглядавсь до модерної зброї, похвалам не було кінця. Старі військовики, які пам'ятали пруську війну, потішали, що з такою зброєю Австрія розіб'є Ро¬сію впродовж б місяців.
Щодня приходили офіційні вістки, що фронт посу¬вається на схід - на Росію. Але поза часописними вістками ходили слухи, що австрійські війська відсту¬пають. Незабаром до тих поголосок долучились гарматні постріли, і щораз то ближче. Нарешті стало ясно, що австро-угорські в'йська відступають. У місті з'явивсь невеликий відділ війська, його комендант, поручник («оберляйтенант») Еккерт, зайшов до магістрату, при¬значив мене комісаром міста і відразу ж зажадав 10 закладників, які мали складатися з 9 поважних міщан і священика. Він наказав усіх закладників замкнути в будинку, де приміщалась пошта, і заявив, що заклад-ники будуть відповідати життям за лад і спокій у місті!.. На випадок якогось безладдя - закладникк будуть роз¬стріляні. Бажані закладники, разом з о. Павлом Бачинським, опинились під військовою вартою в згаданому будинку.
Фронт наближався, дедалі виразніше лунала стріля¬нина ;: Почали звозити поранених і вбитих, австрійських і російських. У магістраті обладнали провізоричний шпиталь. А через два-три дні австрійське військо забра¬ло поранених і залишило місто. Закладники, нервово вичерпані, але й щасливі, розійшлись додому.
Деякі українці також відходили, хто зміг - залізни¬цею до Відня. 
Російські війська увійшли в місто 28 серп¬ня 1914 р. і, спаливши один жидівський будинок, більше прикрости не робили. Цивільна окупаційна влада за¬арештувала посадника міста, Андрія Балтаровича, і ви¬везла в Росію; на його місце призначила місцевого чоло¬віка Павла Кулицького. Станиця російської поліції га¬небно поводилась із українцями. Москалі замкнули філію «Просвіти», читальню «Просвіти», не дозволяли жодних імпрез, навіть аматорських вистав чи концертів. Жандарми побили кількох студентів.
За російської окупації населення не відчувало голоду. Російська армія не реквізувала нічого, крім сіна, і то на самому початку, зате забезпечувала населення харча¬ми. Російські купці привозили різні товари: муку, риж, крупу, цукор, чай, цигарки і тютюн. Такий стан тривав до червня 1915 року. Торгівля мануфактурою перебу¬вала й тоді виключно в жидівських руках. Вона за¬вмерла, бо купці не мали запасів, та й те, що мали - приховували, не сподіваючись швидкої нової достави.
Коли російські війська біля Горлиць, під натиском австрійсько-німецьких частин зазнали поразки, фронт почав відкочуватиеь на схід.
Серед міщан москвофілів зчинивсь переполох. Яких з 20 родин звеличників царя, на чолі з о. Филимоном Решетиловичем, подались за російськими військами в Росію... Пізніше ті злощасні біженці повернулись додому, крім о. Решетиловича, який десь там і помер.


Категорія: Історія міста | Додав: hlynyany (10.07.2009)
Переглядів: 892 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: