Першого листопада увечері А. Балтарович зібрав кількох своїх військовиків, які уникали служби в чу­жій австрійській армії. Між ними був найстарший за вій­ськовим рангом десятник Федь Савчак, і послав їх посадник до місцевої поліції для перебрання влади. Командант поліції п. Пузьо (поляк) не чинив спротиву. Він заявив, що підчиняється українській владі, хоче працю­вати для Української Держави і буде виконувати чесно й солідно доручені обов'язки.

Почувши таку заяву, українці залишили всю станицю поліції без змін. А. Балтарович сам прибув до начальни­ка суду, з яким приятелював, і повідомив його про по­стання Української Держави, заявивши, що від нині суд буде підлягати постановам Української Держави. На­чальник суду Вібіраль (чеської напДональности) радо сприйняв таку вістку і обіцяв виконувати всі вказівки.

В податковому уряді усунули начальника і призна­чили українця Юліяна Чемеринського. Пошта і громад­ський уряд були в своїх руках.

У. Глинянах  перехід австрійської влади до україн­ських рук відбувся дуже легко. Наступного дня зорганізовано міліцію. Вона наглядала за ладом у місті і роз­зброювала вояків, які повертались із фронту. Вневдовзі приїхав у Глиняни сотник Лев Кекеш і створив станцій­ну команду, якій підчинялась міліція (36 людей). В мілі­ції були самі місцеві особи, які повертались із війська. Організовано й місцеву поліцію, а колишнього команданта заарештували і з кількома іншими поляками по­садили у в'язницю.

Тим часом на Замістю, на фільварку Берегулька, орга­нізували українці мобілізаційну комісію і там же про­вадили вишкіл рекрутів, чим займавсь поручник Глуховецький.

На вістку про 4-ий Універсал у Києві, - місцеві орга­нізації скликали в Глинянах 3 березня 1919 р. повітову маніфестацію, на якій парох села Перегноєва о. Стефан Височанський виголосив до зібраних з довколичних сіл численних громадян палку патріотичну промову, спря­мовану проти царського гніту і проти польської адміністраційної влади. Промову цю серед бадьорого підйому маніфестантів закінчив о. Стефан Височанський пропамятними словами: «... Ми, українці, є властивими госпо­дарями цієї нашої прадідівської землі, зрошеної проли­тою кров'ю геройських борців за волю України, - На­став слушний час воскресення для нас, — час творення власної, самостійної Держави після вікової неволі: вста­не вільна, від нікого незалежна, Україна від Сяну по Кавказ!».

Цією промовою були невдоволені поляки і пізніше вони переслідували о. Ст. Височанського.

Кожний свідомий українець старався чимось допо­могти при будові власної держави. Це був веселий і радісний час. Наш народ  працював в атмосфері піднесення духу. Початок відродження Української Держави звістував, що наступить  справжнє національне відродження. Це відчував кожний, хто переживав період від 1 листопада 1914 року до 20 червня 1919 року.

Однак, події розвивались інакше, ніж сподівались. Вже на Великдень 1919 року долетіли до Глинян вістки, що наш фронт відступає! Дотеперішня радість і підне­сення обернулись у смуток та пригноблення. Станцій­ного команданга, сотника Л. Кекиша (загинув під Кожуховом 1920 р.) покликано до Перемишля; на його місце прибув однорічний десятник Михайло Біганськйй. Поручника Глуховецького, разом з молодими рекрутами викликали на фронт. У місті запанував пригноблюючий настрій, народ не брався до жодної роботи, тільки на­слухував, звідки чути постріли. Фронтової стрілянини поки що не було чути, і ми не знали, звідки прийде во­рог, але всі вже відчували, що прийде. Станційна ко­манда лагодилась до відходу. Дня 20 червня 1919 року останні війська Української Армії, на чолі із станційним комендантом Михайлом Біганським, залишили місто Глиняни.