Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 26.09.2017, 05:10
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Глиняни на карті України

hl3

Категорії розділу

про Глиняни [4]
статті та події про Глиняни
Інші [4]
Історія міста [17]
Історія Глинян: історичні факти та події

Анекдот

  Наше опитування

Чи хотіли б Ви додати якусь свою інформацію на сайт
Всього відповідей: 44

Тільки українська!

Статистика




Яндекс цитирования

Форма входу

  Нове на сайті

Випадкове фото

  Пошук

Підкажи нам ...

Якщо у Вас є пропозиції щодо розміщення нових розділів чи доповнення існуючих, обов'язково напишіть про це у розділі Зворотній зв'язок.

  Погода в Глинянах

Каталог статей

Головна » Статті » Історія міста

Під польською займанщиною

У середині XIV-го ст. Галичину захопив польський король Казимир, на спілку з угорським королем Людвиком, і трохи згодом почав заводити нові польські порядки. З кінцем того сторіччя, Як з Тарнова, воєвода сандимірський і староста земель руських (себто українських), надав Глинянам Магдебурзьке право. Війтом він призначив Петра Сіделя (можна припустити, що сучасна назва «Вітівщина» походить від посілостей колишніх війтів), а місто наділив землями, луками та лісом. Король Ягайло підтвердив ці надання документом з 12 травня 1387 року, звільнивши міщан на 16 років від будь-яких данин. Отож Глиняни стали містом на магдебурзькім праві дуже скоро, раніше від Золочева (1441), Тернополя (1540), Бродів (1584). Перша відома грамота про наділення українських городів магдебурзьким правом походить з 1339 р., її видав для Ся нока князь Юрій Болеслав Тройденович. Глиняни були формально визняні містом рівно через 60 років згодом.

Того ж 1397 року король Ягайло розпорядився створити в Глинянах римо-католицьку парафію і наділив її землею. Глиняни, як видко, подобались Ягайлові. Напр., у 1441 році він запросив сбди великого князя литовського Витовта, щоб разом з ним судити архієпископа гнезненського за образу королеви Анни в супружній невірності. Володарі обох держав з’їхались у Глинянах, але суд не відбувся, бо надійшла вістка про смерть архієпископа.

Як виходить із перших історичних вісток Глиняни, при переході до Польщі,були досить важливим торговельним і оборонним центром. Тут мусіло бути чимало купців та ремісників, щоб їх наділяти магдебурзьким правом. Було створено ремісничу установу під назвою «ЦЕХ», для оборони прав ремісників і ремісничого доросту. Що між купцями і ремісниками були також і чужинці-католики (німці, чехи та поляки), про це свідчить утворення римо-католицької парафії, що вказую також на існування торгівлі з далекими містами і землями. Коли ж при тому Ягайло вибирає Глиняни на місце зустрічі з великим князем Вито втом, то це вказує, що у місті вже в той час стояв якийсь замок або відповідні будинки-приміщення, придатні не тільки на наради, а й на многолюдні прийняття, як тоді водилося.

На базі перших відомих нам історичних фактів приходимо до висновку, що Глиняни, ще до приходу поляків, були значним оборонним і господарським центром Галицько-Волинської держави. Тим більше, що від перебрання влади поляками в Галичині (60-ті роки XIV ст.) до надання Глинянам магдебурзького права минуло всього близько 30 років, а за такий час не могло місто вирости з нічого. Грамота і привілеї Ягайла тільки підкреслюють, яке значення мали Глиняни ще давніше.

Місто на магдебурзькім праві одержало війта (бурмістра), двох асесорів і 6 радників (магістрат). Війт з лавниками виконував судову владу. Королівські надання німецького права мали на меті зібрати в місті якнайбільше чужих купців та ремісників, забезпечуючи їх правами перед місцевими мешканцями. Одначе, в наданнях з кінця XIV ст.. (тоді дуже рідкісних), місцеве місцеве населення й далі трактувалося на рівні з чужинцями, і є підстави припускати, що в Глинянах такий стан зберігався й пізніше.. Вже в XVII ст.. маємо вістку, що від Хмельницького повернувся глинянський «райца» Тишко. Українське прізвище вказує на те, що й тоді в магістраті були люди місцевого походження. Український елемент у Глинянах залишився в переважаючій більшості до останніх часів.

Крім привілеїв, місто мало обов’язок направляти укріплення та оборонні вали. Видно, що Глиняи не дуже добре х тим обов’язком справлялися, коли в 1543 р. по татарськім нападі король Жигмонт призначив магістратові дохід від горілки, під умовою, що місто буде вдержувати вали і паркани у «відповідному стані».Тоді у східні частині викопано глибокий рів («фоса»), наповнений водою, та насипано високий стрімкий вал, що зберігся до наших днів. Канл («фоса») злучив потік Рогівець з Перегноївкою; на каналі збудували залізний розвідний міст, на випадок оборони.

Інші сторони міста були оточені річкою та потоками, ставками, баганами, до того ж обведені валами з частоколом та укріплені баштами й замком, з яких залишилися сліди валів, або лише назви, як «За валом», «Підзамче», або «На башті».

За татарських нападів, які повторювались, тих укріплень не вистачало і місто часто було руйноване. Для прикладу, король Баторій, щоб відбудувати місто, щойно татарами знищене і спалене, дав 1578 р. дозвіл міщанам будувати броварні, а прибутки звільнив від податку; дозволив також річний ярмарок на св. Михайла та що¬тижневий торг кожного четверга, звільнивши міщан і прибулих на ярмарок купців від торговельних оплат упродовж 12 років.

У 1603 році додатково дозволено рубати дерево в лісах на будову башт і частоколу, а околичні села були зобов'язані звозити дерево та допомагати в роботі. Одна¬че, і ті заходи не врятували Глинян від чергового знищення.

Після «люстрації» з 1621 р. виходить, що місто знову було до основ знищене і спалене татарами. Вцілілі міщани приступили до відбудови руїн і, як показує чергова «люстрація» з 1627 р., в Глинянах було вже 113 житлових домів і 35 замкового типу, себто укріплених.

Шлях через Глиняни із заходу на схід, не тільки приводив під укріплення міста татарів із сходу. Як зга¬дувалося, це був також шлях польських походів на схід. Саме під Глинянами відбувалися формування армій, які часто набирали форми заворушень проти короля. Гли¬няни були водночас місцем для з'їздів шляхти, які теж нерідко звертались проти короля. Такі протикоролівські заворушення під Глинянами мали навіть свою традицію, і про неї шляхта не раз нагадувала королеві в різні часи. Перше таке заворушення сталося в Глинянах ще 1381 р. проти короля Людвика угорського, і на нього шляхта покликалась пізніше. Щоправда, польські історики стараються звести це заворушення до легенди, але не виключено, що воно справді мало місце. Тоді, саме по прилученні Галичини до Польщі, угорський король, який разом з поляками заводив чужі порядки в підбитому краю, міг справді натрапити навіть на зброй¬ний опір у Глинянах, бо спокою тут ще не було і в 1360-их рр. Угорський король, повертаючись з Галичини, мусів іти з боями і почував себе, як у ворожій країні. Правдоподібно, що й через 20 років він знову натрапив на опір у Глкнянах, - тож пізніший традиційний пере¬каз про перше глинянське заворушення може спиратися на справжній події. Легендою у тих традиційних пере¬казах можна з певністю вважати хіба те, що в 1381 р. проти Людвика угорського виступила зібрана в Глинянах шляхта. Такої тоді ще не було в цілій Галичині. Проти угорського короля могло виступити місцеве населення, зокрема староруське-українське боярство, якому не легко було звикнути до чужих «порядків». Пояснюючи таким способом цю вістку, подану за старими поль¬ськими хроніками, можна зрозуміти, чому пізніші поль¬ські історики старалися її звести до легенди. Вважаю, що можемо прийняти її за правдиву і так пересунути першу історичну згадку про Глиняни на 1381 рік.

Одно з найбільших протикоролівських заворушень під Глинянами було в 1537 р.. коли польський король Жигмонт І збирався в похід проти Волощини. Загальне ополчення в силі близько 150,000 людей отаборилось між Глинянами і Львовом. Шляхта поставила низку вимог до короля, відмовилася від участі в поході, радила під голим небом і вела торги з королем від 22-го серпня аж до 10-го вересня. Коли не стало в таборі харчів, зібрана на війну шляхта роз'їхалася до дому. В історії ця подія відома під назвою «курячої вій¬ни», бо бешкетники-шляхтичі поїли тоді всіх курей в цілій околиці. І538 року королевич Жигмонт Авґуст, знову збираючись у похід на Волощину, в Глинянах захворів і повернувсь додому.

По смерті Жигмонта Авґуста в 1572 р., відбувся в Глинянах з'їзд шляхти з Галичини й Поділля, на якому радилися над вибором нового короля.

У 1621 р. знову збиралось під Глинянами загальне ополчення, скликане для війни проти Туреччини. Шлях¬та збиралась нерадо й пиняво до пізньої осені.

У 1630.р, зібрався в Глинянах незначний відділ польського війська і погрожував королеві, що на власну руку буде «промишляти», якщо уряд не виплатить платні. Король мусів посилати до Глинян своїх послів, щоб полагодити ту справу.

Під час польсько-українських війн, початком яких було повстання Богдана Хмельницького, Глиняни знову стали місцем згромаджування польських військ для війни з українським народом. Вже в першому році війни, 1648 р., збиралось тут велике військо князя Заславського, яке незабаром було розгромлене під Пилявцями козацькою армією. По пилявському погромі на Глинянщині вибухло протипольське повстання. Коли у вересні 1648 р. війська гетьмана Б. Хмельницького під¬ступили під Глиняни, місцевий гарнізон, вже й так по¬слаблений діями повстанців, не поставив опору і місто перейшло під владу українського гетьмана.

Одначе, вже весною 1649 р. під Глинянами збираються польські війська, щоб далі провадити війну з козаками. Сюди приїхав новообраний польський король Ян Ка¬зимир. Звідси ці війська вирушили під Зборів, де Б. Хмельницький їх розгромив, а короля полонив. Після заключення Зборівської умови, польські недобитки з-під Зборова і Збаража знову повернулись до Глинян.

1653 року під Глинянами ще раз зібралось польське військо для продовжування війни з Україною. Приїхав король, видав у Глинянах наказ про скликання загаль¬ного ополчення і потім з військом вирушив на Галич.

Наскільки Глиняни були тоді знищені війною, постоями і постійними перемаршами військ, свідчить «люстрація», здійснена в 1662 р. У протоколі записано: «Щоб переходячі вояки, чужоземні і польські посли на вбо¬гість міщан мали згляд і особливий респект, просимо і нагадуємо» (дослівний переклад з польської).

Глиняяи й надалі залишились місцем зібрань і постою польських військ. 1673 року король Михайло Вишневецький робить тут перегляд війська і віддає над ним команду Янові Собєському, для війни проти турків. Через три роки той же Ян Собєський (тоді вже король), збирає під Глинянами 38,000 війська, на нову війну проти Туреччини. Турецькі війни цілковито знищили і спусто¬шили Глиняни, доказом чого є постанова сейму з 1677 р., в якій сказано про «важке спустошення міста через неприятеля св. Хреста», спустошення таке, що знищено не тільки мешканців міста, а й «усі будинки з грунту знесені і з землею зрівняні». Тому сейм закликав «обивателів тамошніх, якщо б вони десь ще знаходились, аби до місця того збиралися на осаду», додаючи, що «від всіх податків, воєнних тягарів, зимівлі та інших вимог на 15 років звільняємо, щоб у місті будувались і зро¬стали» (точний переклад).

Як видко, ці заклики дали якісь наслідки, бо неза¬довго по тому, в роках 1691, 1692 і 1693 щорічно збира¬ються під Глинянами війська, або загальні ополчення для війни з Туреччиною. Через 5 років Авґуст II зібрав під Глинянами черговий раз велике військо, в тому 20,000 своїх саксонців і сам приїхав сюди у вересні 1698 року, зробив перегляд таборуючих частин, і потім виїхав на Поділля, в напрямі на Бережани.

В роки відомої «Північної війни» Польща стала тереном перемаршу військ шведських (короля Карла XII), московських, саксонських і українських, а влада пере¬ходила з рук до рук конкуруючих між собою польських королів, Авґуста Саксонського і Станіслава Лєщин-ського. Гетьман Іван Мазепа, ще як вимушений союзник царя Петра І і Авґуста Саксонського, в 1704 році опа¬нував Київщину та Волинь, а в 1705 р. з 40,000-ним ко¬зацьким військом зайняв Галичину аж по Вислу. В тому першому галицькому поході він затримався в Глинянах і якийсь час тут була його головна кватира. Історики твердять, що український гетьман Іван Мазепа нала¬годив перші зв'язки із шведською партією Лещинського в Польщі 1705 р. Не виключене, що саме під час постою в Глинянах гетьман Мазепа приймав і розсилав перших таємних посланців до шведської партії, і що саме тут зароджувались плани протимосковського виступу, за¬вершенням якого був нещасливий полтавський бій. Про¬фесор В. Дорошенко подає, що король Станіслав Лєщинський вже в осени 1705 р. вислав до Мазепи свого таєм¬ного післанця. Гетьман міг знаходитися тоді в Глинянах, бо щойно в березні 1706 р. він вирушив на Білорусь, до Мінська, на допомогу Петрові І.

Останні десятиліття існування передрозборової Польщі були спокійні, і Глиняни могли знову відбудовуватись. На початку XVIII ст. розростаються передмістя, яких назви відповідають їх положенню, як Застав'я, Зарів'я, За фоса і т. п.

У той час Глиняни були повітовим містом. У 1765 р. до Глинянського староства належало 41 село (4,427 госпо¬дарств і 5,660 родин). Навколо вирощували багато конопель, і глинянські ткачі виробляли так звані «валові полотна», що їх місцеві купці (жиди) експортували до Гданська.

Хоча на підставі окремих привілеїв Глиняни здавна носили назву «королівське вільне місто» (рідкісний ти¬тул для міст давньої Польщі), все ж при систематичному обмежуванню міських прав польською шляхтою і з за¬гальним занепадом значення міст у Польщі, в XVIII ст. Глиняни входять в систему володінь польських магнатів, як дідичне місто. Біля 1750 р. місто стає власністю гра¬фині Бледовської, а потім, вже за Австрії, Глиняни дістаються Потоцьким, Баденім, вкінці графині Потуліцькій, яка збудувала паровий млин при вулиці Застав'є і продала його жидам. Граф Бадені, як власник Глинян, збудував у Глинянах-Берегулька 1896 р. гуральню (спиртовий завод).












Джерело: http://М.Хамула "Місто моїх килимів"

Категорія: Історія міста | Додав: hlynyany (02.06.2009)
Переглядів: 1273 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: