Після відступу більшовиків, у Глиняни повернулись поляки, точніше їхні установи, і відновили окупаційний режим; реквізували збіжжя й худобу, запровадили знову картки на переміл зерна для рільників, картки на харчі і т. п. Вояки, які служили в Українській Армії, повер­тались додому ночами, не наважуючись сидіти у своїх батьків або жінок, щоб не накликати і на рідних лиха. Тоді, пригадйю, ровернулися з України сотник Степан Дичок, поручник Дорко Тимняк, поручник Василь Грицай, четар Ярослав Головчак (УСС), четар Володимир Скібінський, десятник Михайло Біганський, десятник Теодор Савчак, Юліян Галан, залізничний урядовець Сава Буцманюк та багато більше, прізвищ яких не па­м'ятаю, їхні родини мусіли повідомляти про поворотців у магістраті, щоб одержати харчовий приділ. Поліція про всіх присутніх у місті знала, однак нікого насправді не переслідувала. Розшукували лише поручника Воло­димира Ґалана, який як артилерист за українсько-поль-ської війни наробив полякам значної шкоди.

Коло полудня прийшов посланець і сказав, що в місто приїхали три більшовики і чекають бурмістра. «Хво­рий, — відповів я, — не можу ходити» ... За хвилю прибігає другий посланець: «Більшовики казали, хво­рий чи не хворий, мусить негайно прибути». Я зібравсь і пішов. Перед магістратом стояли три кіннотники в червоних штанях і червоних шапках. Побачивши мене, один під'їхав і спитав: «Ти староста?» На моє підтвер­дження, наказав вести до канцелярії. Більшовики взяли привезені мішки і подалися за мною. Вони витягли стоси друків, портретів Леніна і Троцького й наказали все те порозвішувати в бюрі і на мурах міста. Крім того зажадали найкращої в місті квартири. Я приділив їм під квартиру римо-кат. приходство, яке стояло порожнє, бо ксьондзи виїхали. Один з більшовиків представивсь як комендант на місто Львів, два інші - його адьютанти. Будуть в Глинянах чекати доти, доки Львів буде «віль-ний». Адьютанти замешкали в кухні, а командант в покої сотрудника.

Після відходу станційної команди - у Глиняни ввійшло польське військо. Відразу ж місцеве шумовиння кинулось грабувати українських мешканців, але наш рішучий спротив припинив ті грабунки.

Другого дня приїхав староста з Перемишлян. Він при­значив комісаром міста римо-католицького сотрудника о. Михайла Зарембу. Однак, римо-кат. консисторія не дозволила о. Зарембі працювати на пості громадського комісара, а що в місті не знайшлось відповідного поляка, то староста доручив мені виконувати обов'язки комісара громади. Як дотеперішній урядовець магістрату, я не хотів відмовлятись, тим більше, що мав надію стати в пригоді українській громаді.

Староство відразу ж наказало запровадити в уряді польську мову в слові й письмі... (До того часу від непам'ятних часів урядовою мовою була в нас тільки українська). Запровадили польські книги тощо.

Після прилучення західноукраїнських земель до Київської Русі Глиняни опинились на вижливому тоді шляху, що вів зі сходу на захід (на лінії нинішніх міст: Золочів, Львів, Перемишль). Тим  шляхом напевно проходили війська князя Володимира Великого на захід, але згодом ним ішли й поляки в походах на Київ. У державній системі Київсько Русі околиці ГЛиняни  напевно мали оборонне  значення, яке зросло ще більше після виділення Галичнини в окреме удільне князівство 1084р. Околиця Глинян була граниною смугою між Галичиною в Волинню та, одночасно, воротами для походів київських та волинських князів проти галицьких (Ростиславичів), які засіли в Перемишлі, Звенигороді й Теребовлі.

Початок поселення на терені Глинян сягає в глибоку давнину. Археологічні дослідження, здійснені в 1913р., а потім у 1920 і 1924 рр., виявили, що людські стоянки були тут ще в пізньому палеоліті, приблизно 13-40 тисяч років тому. В урочищі діброва, на місці старої цегельні (до війни цегельня Заблоцького), були знайдені такі знаряддя праці давніх людей, як кременні скребки, різці, сокири, сліди попелищ, також  рештки кісток мамунта (зуби  ребра). Тож на цьому терені було одно з найдавніших поселень.