|
про Глиняни
[4]
статті та події про Глиняни
|
Інші [4] |
Історія міста
[17]
Історія Глинян: історичні факти та події
|
Головна » Статті » Історія міста |
У червні 1915 р. повернулись австрійсько-німецькі війська
до Глинян. Посадника Павла Кулицького заарештували, а на його місце призначили
Григорія Туза, пенсіонера, колишнього австрійського коменданта жандармерії. Після
слідства військовий суд визнав винним Павла Кулицького в тому, що він кинув на
землю портрет цісаря Франца Йосифа і повиривав паперові «очі» цісаря. За це військовий суд. засудив Кулицького
на кару
смерти повішення, що й виконали негайно на міському ринку. З приходом
австрійсько-німецьких військ з'явилась у Глинянах пошесть холери, яку швидко
зліквідували. Рільникам обмежили
переміл зерна, вираховуючи по кілька декаграмів денно на особу, не довше як на
три місяці. Призначене на харчування збіжжя
не можна було змолоти в млині без
посвідки, виданої староством. Того приділу збіжжя не вистачало селянам на харчування, тому люди
брались за ручні жорна. Військова
поліція вишукувала такі жорна,
конфіскувала їх, або й нищила. Виділивши зерно для селян на переміл та
визначивши приділ зерна на осінній і
весняний засіви, решту .влада забирала до військових магазинів. Крім цього,
накладали на міщан щораз то більші контингенти худоби, бараболі, вівса і сіна.
Рільники мусіли працювати і голодувати. Жінки, чоловіки або сини яких були при війську, діставали
невелику доцомогу, їм жилось легше. По короткому постої в Глинянах, німецько-австрійські війська подалися на
схід, у місті настало певне відпруження. Але життя в той час було пригноблююче
і понуре, з дня на день.
Народ сподівавсь від когось допомоги, але
не знав від кого. 1916 року помер цісар Франц Йосиф I,
імперську корону-одягнувйого брат Карло. Всі
сподівались полегші, однак, після
заприсяження війська, адміністрацій них та судових урядовцій, - нічого
не змінилося. У 1917 р. було запроваджено харчові картки на цукор, сіль, мило, гас і т. п.
Харчі на картки продавало польське «Кулко рольніче» - української кооперативи
тоді ще
не існувало. Кави й чаю не було. Каву в Глинянах варили з ячменю, чай з липового листя:
Купці перестали Влітку 1917 р. прибув
до магістрату австрійський старшина, і подав документ, в якому стверджувалось, що д-р Фенріх Ганс Нойман,
уповноважений збирати металь у Перемишлянському повіті. Громади були зобов'язані дати йому
поміч: відповідну квартиру і при потребі підводу. Його всім забезпечили. Чи і які
металі той
Нойман збирав, ніхто тим не цікавивсь. Через яких два тижні міщанин,
який їздив з фірою, і розповів, що той Нойман, не шукає металів, а їздить до
Перемишлян, купує там бочку гасу (нафти), їздить по селах і міняє за масло, яйця, муку
й ін. Одного дня прибув до
громадського уряду Нойман, вже оберлейтенант (поручник), і зажадав відповідного приміщення для
стаційної команди. На таке приміщення він облюбував Українбанк, який тоді мав
кілька вільних кімнат. Так він став комендантом стаційної команди. Ставши етапним
комендантом, Нойман «розгосподарився», між ін., наказав щоб усі жителі міста щоранку
замітали вулиці, не виключаючи й суботи. На протест громадян-жидів, які
відмовлялись працювати в суботу, Нойман витягав нагая, і всі без галасу брались
за віники... Пан Нойман дістав
коня, до обслуги його взяв російського полоненого, а харчі й пашу реквірував. Кожного ранку парадував
конем по місті. Реквізиції по селах не припинялись. Траплялись реквізиції й худоби, а
найголовніше - молодих коней – їх Нойман дарував старшинам, які стаціонували
недалеко, біля Бродів. Одного разу прийшов
до магістрату міщанин, поважний господар-глинянець, власник невеликого хутора за
містом, Степан Гарбуз,. Заплаканий, із синцями на лиці, він розповідав, як
Нойман, заїхавши на хутір, наказав - дати молодого коня: коли
ж власник заперечив доказуючи, що всі вимагані військом контингенти виконав, то Нойман побив його
гарапом і відібрав коня. Міщанин прохав оборони й повернення безпідставно
відібраного коня. Далі Нойман розгулявся ще більше. Зайшов до стельмаха і замовив негайно зробити повіз, за що
заплата буде по закінченні війни... Не помогли викрути стельмаха, бо Нойман
витягнув нагая, і так все вчасно було зроблено. Той повіз він передав першорядному ковалеві Біганському,
зреквірував залізо і наказав якнайскорше
обкувати колеса тощо. Несподівано зайшов до
громадського уряду старший чоловік із сусіднього села Кривичі, Василь Козак, в усій окрузі поважаний господар.
Мав синці на обличчі і сльози в очах. На запит, що сталось, він сказав: «Той жид забрав у мене пару молодих лошаків, а
як я прийшов по заплату, побив мене
гарапом». «Який жид?». «Не знаєте, який?
Та от той «комендант». Він не є
жоден комендант - то є жидок із Гологір (недалеке від Глинян містечко),
називається Ізаак Гоніґ, я його добре знаю, бо як їздив до лісу Вишнівчики, я у
його мами, яка мала шинок, робив
постій і звідти його знаю».. В присутності кількох свідків був написаний
з ним протокол, який хотіли послати,
спільно з іншими документами про надужиття, Міністерству війни у Відні. Однак, адвокат відрадив: «Краще не зачіпайтеся з військом». А що ж Нойман? Він продовжував реквізиції;
забрані у Козака коні, разом із повозом, відіслав для якогось вищого старшини, як «презент із власних маєтків».
Таке діялось за Австро-угорської
імперії, і годі було припинити
злочини, хоча всі нарікали на ті зловживання. Незабаром однорічник-підстаршина, який
працював писарем на стадійній команді розповів
про незвичайну подію, що трапилась того ж дня в команді: в
околиці Глинян, на фільварку «Бере-гулька», закватирувала
військова валка (»трен«). Комендант того обозу прийшов до стаційної команди, щоб повідомити про свою присутність. Увійшов до бюра,
глянув на оберляйтенанта-команданга і
викрикнув: «Іцю»! Вас махен зі гір» («Іцку, що ви тут робите?»). Комендант
зблід, взяв під руку прибулого і повів до своєї кімнати. Довго вони про щось говорили, аж комендант обозу пішов, а комендант етапної команди чомусь був дуже
пригноблений. Розповідь
п. Татаринського (канцеляриста стаційної команди) справила нам усім велику приємність! Була вже надія, що скоро викриють ту
ошуканчу справу. Нойман, дійсно
приходив до бюра в нервовому стані, і
кожного ранку ставив осідланого коня побіч будинку Українбанку, біля якого чатував його джура. Ще
через кілька день підкотилось до стаційної команди військове
авто, з якого висіли троє старшин і подались до бюра команди. За якийсь час Нойман
швидко вийшов з бюра, без шапки, скочив на приготованого коня і чвалом помчав у напрямі Розворян!..
Старшини вибігли за ним, сіли в авто і
пустились навздогін, але Нойман завернув конем на поля і зник. Однак, за
кілька днів таки зловили його в його матері
в Гологорах. Велика радість
запанувала серед міщанства, а ще більша серед селян, серед яких Іцько Гоніґ допускався таких надужить! На
суді виявилось, що злочинець «оберляйтенант» називається насправді Ісаком
Гоніґом, родом з Гологір, Золочівського повіту. При війську
служив як капраль (вістун). На фронті привласнив собі документи убитого д-ра Ганса Ноймана, і на підставі них - допускавсь
різних злочинів. Військовий
суд засудив Іцка Гоніґа на 16 років в'язниці на території Угорщини. Після
зліквідування афери Іця Гоніґа стало спокійніше. Але народ був
пригноблений і напівголодний, тож люди ледве могли
працювати. Весною 1918 року
повернувся десь із залитої кров'ю боротьби Росії колишній посадник Глинян
Андрій Балтарович,
і зайняв пост посадника та директора банку (доти банк був зачинений). Серед
населення настало деяке відпруження. Міщани почали уникати точного постачання
контингентів збіжжя й худоби, а військовики, котрі були на відпустці,
переховувались і не хотіли іти на фронт. Усі очікували якоїсь
зміни, хоч ніхто не знав, якої. З кінцем жовтня 1918
року вдарила громом вістка, що голова Української Національної Ради д-р Євген Петрущевич
проголосив самостійність Західньої Української Держави! Неймовірна радість
запанувала серед українського населення! Але захоплений народ не знав, що ж
треба робити,
і добре, що Андрій Балтарович одержав вказівки від Національної Ради у Львові
та дав відповідні розпорядження. Розпочиналась нова
ера. | |
Категорія: Історія міста | Додав: hlynyany (15.07.2009) | |
Переглядів: 1033 | Рейтинг: 0.0/0 | |
Всього коментарів: 0 | |