Перед Першою світовою війною, в 1911 р., за офіційними списками Львівської греко-католицької Митрополичої Єпархії, у Глинянах жили 4835 осіб, з того було греко-католиків і 3142 (65%), римо-като-ликів 555 (10%) і жидів — 1142 (25%). Серед населення не було жодних агресивних виступів одних проти других. Іноді траплялись непорозуміння між так зв. москво¬філами і українцями, та й то лише під час виборів.
Загально беручи, місто мало суто український характтер, тим більше, що в магістраті все провадилось у мові й письмі, по-українськи (єдина місцевість у всій колиш¬ній Галичині, що зберегла цей привілей). Як міщани, так і жиди говорили по-українському.
Українці вели перед в кожній ділянці життя. Місто мало три церкви - дві мурованих, та одну дерев'яну, що мала понад 300 літ. Саме в ній сталося чудо (відновився образ), про що розповідь далі. Був також римо-католицькій костел, жиди мали свою божницю. Крім того, у Глинянах була захоронка СС. Служебниць і українська народна чотириклясна школа. Поляки мали свою школу - Т-во Школи Людовей, а жиди так зв. «Барона Гірша».
З українських культурних установ діяли філія «Просвіти», читальня «Просвіти» і аматорський гурток, який часто давав вистави та концерти. Товариство «Народний Дім» лише розбудовувалось і ще не проявляло жодної діяльности. Була також читальня «ім. Качковського», яку підтримував колишній царох-москвофіл о. Филимон Решетилович.

Після першого розбору Польщі, в 1772 р. Галичина, в тому і Глиняни, перейшла під владу Австрії. Хоч Австрія була значно краще розвинена економічно, ніж Польща, Відень не дбав про розбудову новонабутої провінції. В новій політичній ситуації значення Глинян, як адміністративного, оборонного й господарського осередку, ще більше занепадає. Шлях із Львова на схід, колись так важливий, тепер, при відкритій довгій границі Галичини від півночі та північного сходу, не являє вже вартості; при новій воєнній техніці не потрібними стають оборонні вали. Коли ж у періоді прокладання битих шляхів, а потім і залізниць, в Галичині вирішували в першу чергу стратегічні моменти, то Глиняни опинились поза системою важливіших шляхів, що мало вирішальний вплив на припинення розвитку міста. За 148 років австрійської адміністрації в Галичині місто майже не змінилось.

У середині XIV-го ст. Галичину захопив польський король Казимир, на спілку з угорським королем Людвиком, і трохи згодом почав заводити нові польські порядки. З кінцем того сторіччя, Як з Тарнова, воєвода сандимірський і староста земель руських (себто українських), надав Глинянам Магдебурзьке право. Війтом він призначив Петра Сіделя (можна припустити, що сучасна назва «Вітівщина» походить від посілостей колишніх війтів), а місто наділив землями, луками та лісом. Король Ягайло підтвердив ці надання документом з 12 травня 1387 року, звільнивши міщан на 16 років від будь-яких данин. Отож Глиняни стали містом на магдебурзькім праві дуже скоро, раніше від Золочева (1441), Тернополя (1540), Бродів (1584). Перша відома грамота про наділення українських городів магдебурзьким правом походить з 1339 р., її видав для Ся нока князь Юрій Болеслав Тройденович. Глиняни були формально визняні містом рівно через 60 років згодом.