З ініціативи Андрія Терлецького, колишнього уря­довця фірми М. Хамули в Глинянах, який був_фахово вишколений і в молочарстві, зорганізовано в Глинянах

1925 року молочарську кооперативу. Молочарню примістили в домі Щепка Фернези, на Зарів'ї. Кооперативе розвивалася дуже добре, і за короткий час виявилось, що потрібно більшого приміщення та нових молочарських машин. Управа молочарні попрохала й одержала від «Маслосоюзу» в Стрию згоду поставити потрібні ма­шини, під умовою, якщо «Українбанк» дасть відповідну запоруку на машини й на будову нового будинку. «Українбанк» погодився дати потрібну запоруку.

В давні часи в Глинянах було 10 малих жидівських банків, котрі брали з міщан і селян лихварські відсотки, через що мешканці дедалі, то більше потрапляли в борги. Аж у 1880 р. новоприбулий парох о. Филимон Решетилович, на парохії Св. Миколая в Глинянах, в порозумінні з місцевим власником фільварку графом Потуліцьким, заснував український банк під фірмою «Товариство Задаткове» («Руський банк»). Початкову працю провадили в будинку приходства церкви Св. Ми­колая. Позики давали на законних відсотках, і тому діяльність банку дуже швидко розвивалась. Через кілька років збудували великий мурований дім, у якому, крім банкових бюр, була чимала заля для аматорських вистав і концертів. З часом головним директором під­приємства став Андрій Балтарович, зять засновника банку о. Решетиловича; то був свідомий українець, хоча тесть, о. Решетилович, тримався староруських поглядів.

Філію Товариства «Просвіта» було створено в Глинянах ще задовго перед Першою світовою війною. Засновано її на правах повітової філії з тим. що засягом праці філія охоплювала і судовий повіт Глиняни. Філія «Просвіти» мала такі завдання: опікуватися існуючими вже читальнями «Просвіти» в повіті; організовувати нові чи­тальні «Просвіти», де їх ще не створено; приєднувати членів до читальні і закладати читальняні бібліотеки. Наша Філія Т-ва «Просвіти» не мала власного будинку, збори й концерти з рамени філії відбувалися в залі Т-ва Задаткового (Українбанку). Під час війни, як згадувалось, діяльність обмежувалась до аматорських вистав і концертів.

У географічному довіднику польського королівства, з 1881 р., є згадка, що в 1862 р. в Глинянах була триклясна школа, в якій навчались 107 дітей шкільного віку. Як дальше розвивалось у Глинянах шкільництво - не має­мо докладних записів. Звіт шеметизму Львівської греко-католицької Митрополії показує, що в 1931/2 році відвідували чотириклясну школу 390 дітей.

Про розвиток шкільництва маємо відомості від 1901 року, себто від часу побудови нової поверхової школи. Закінчивши будівництво школи, розпочали в ній навчання під керівництвом директора Затлокаля. Учителювали тоді: Марія Лотоцька, Марія Зельська, п. Ярема, Роман Романів, його дружина Марія Романів і Самуель Дрешер. Після відходу дир. Затлокаля прийшов на його місце Михайло Головчак; його дружина також учителювала (обидвоє українці). М. Головчак провадив школу до при­ходу польської влади - до 1920 р. Під час українсько-польської війни школа була замкнена. В будинку був військовий шпиталь. Коли шпиталь вивезли - школа продовжувала працю.

 Без огляду на окупацію і несправедливу внутрішню політику поляків, українці в Галичині добивались певного економічного і культурного розвитку. Це стосується і Глинян. Перед війною в місті було 6 адвокатів, з того 4 українці: мґр. Михайло Дужий, після д-ра Миколи Рибака, мґр. Микола Куницький, суддя-пенсіонер С. Климко і мґр. Степан Дичок; крім того, двоє жидів - д-р Зісман і д-р Тененбавм. З ус'х п'ятьох лікарів ми мали 2 українців - д-ра Марію Крілик і д-ра Володи­мира Крілика, одного поляка, д-ра Собечка, і двох жидів - д-ра Насс та д-ра Ротфельда. Щоправда, лікарі не мали щастя в Глинянах і скоро змінювались. Так, д-р Остап Прийма, оселившись восени 1919 року, крім лікар­ської практики займався розбудженням пригнобленої в той час молоді, зрушив з місця культурно-освітню працю. З його ініціятиви спровадили до Глинян адвоката д-ра Миколу Рибака. На жаль, з різних причин д-р Прийма покинув Глиняни 1924 р. На його місце прибув д-р Кульчицький, який через кілька років також виїхав. Потім був д-р Савицький, після якого прибув д-р Цєп-лий, - він лише розпочинав лікарську практику, і тому також довго не втримався. У 1932 р. прибули лікарі д-р Володимир Крілик і д-р Марія Крілик, а потім і д-р Собечко, поляк. Вони й практикували аж до приходу советів, як і два лікарі-жиди - д-р Насс і д-р Ротфельд.

Після відступу більшовиків, у Глиняни повернулись поляки, точніше їхні установи, і відновили окупаційний режим; реквізували збіжжя й худобу, запровадили знову картки на переміл зерна для рільників, картки на харчі і т. п. Вояки, які служили в Українській Армії, повер­тались додому ночами, не наважуючись сидіти у своїх батьків або жінок, щоб не накликати і на рідних лиха. Тоді, пригадйю, ровернулися з України сотник Степан Дичок, поручник Дорко Тимняк, поручник Василь Грицай, четар Ярослав Головчак (УСС), четар Володимир Скібінський, десятник Михайло Біганський, десятник Теодор Савчак, Юліян Галан, залізничний урядовець Сава Буцманюк та багато більше, прізвищ яких не па­м'ятаю, їхні родини мусіли повідомляти про поворотців у магістраті, щоб одержати харчовий приділ. Поліція про всіх присутніх у місті знала, однак нікого насправді не переслідувала. Розшукували лише поручника Воло­димира Ґалана, який як артилерист за українсько-поль-ської війни наробив полякам значної шкоди.